Юзеф Пілсудський і Верхи

Журналістське перекопування поля історії інколи дає змогу відшукати щось цікаве. Так, у селі Верхи, коли мова зайшла про те, куди подівся величезний камінь, що лежав колись посередині села, виявилось: а нікуди він не подівся.

За свідченням жительки села Юстинії Микитівни Купчик, котора якраз тоді нагодилась, його дужі хлопці закотили недалеко у ямку, де брали жовтий пісок, і засипали. «Я навіть місце приблизно покажу, де він покоїться», - пообіцяла жінка.
Чим же цікавий той камінь? А тим, що він слугував своєрідним пам’ятником відомому польському політичному діячеві Юзефу Пілсудському. Не так пам’ятником, як основою бронзового чи мідного барельєфу Пілсудського. На фото світлині 1936-го року, яку вдалося відшукати в Камінь-Каширському історико-краєзнавчому музеї, добре видно і сам камінь, і барельєф на ньому.
Заінтригувало: чого це раптом у віддаленому від райцентру порівняно невеликому селі стояв цей знак поваги такій історичній постаті як Пілсудський?
Дальші пошуки в історії вивели на ветерана праці Дмитра Васильовича Валіщука. Він і привідкрив розгадку таємниці перебування у Верхах відомого поляка.

Історична довідка
Про польського політичного діяча Юзефа Пілсудського “Радянська історична енциклопедія”(Том11. М.1968 р. стор.143) повідомляє, що народився він в шляхетній сім’ї на Віленщині у грудні 1867 року. У 18 років вже навчався на медичному факультеті Харківського університету. У 1885 році за участь у студентських заворушеннях був виключений з вузу, а через 2 роки засуджений у зв’язку із замахом на царя Олександра III. В 1888 – 1892 рр. у засланні. У 1905 – 1907 рр. виступає проти спільної боротьби російського і польського пролетаріату, стає одним із організаторів польської політичної спілки – революційної фракції. Встановлення незалежності Польщі вважав можливим в результаті військової перемоги Австро-Угорщини і Німеччини над Росією, встановив зв’язок з австро-угорським генштабом, при підтримці якого організував розвідувальну діяльність і створив у Галичині диверсійно-терористичну організацію «Стрілець».

Коли почалася перша світова війна, Юзеф Пілсудський уже мав за плечима чималий життєвий досвід, цілком сформований світогляд борця-націоналіста, який інтереси своєї нації ставив понад усе.
Село Верхи у бойовій біографії Пілсудського, як виявляється, відіграло дуже велику роль. Адже саме тут, в глухому поліському закутку, він організував і створив кістяк майбутньої польської національної армії.
Під час Першої світової війни фронт між російськими царськими військами з одного боку і австро-угорськими та німецькими з другого боку стояв недалеко звідси – по річці Стохід. Юзеф Пілсудський прибув у Верхи інкогніто. В одній з хат, накритих соломою, був організований штаб польських легіонерів. А недалеко від штабу стояла ще одна добротна хатина, в якій проживала одинока жінка Парасковія (Євпраксія) Самуїлівна Приходько, рідна тітка згадуваного щойно Дмитра Васильовича Валіщука. Її чоловік Данило Приходько на той час служив у царській армії. Тож у неї і поселився таємно Юзеф Пілсудський. Чому таємно? А тому, що час був такий, що сновигало багато розвідників (прифронтова ж смуга) і могли запросто захопити чи вбити його. Адже відомо було багатьом, що Пілсудський організовує національну армію і виступає з нею на боці Австро-Угорщини.
Бої на Стоході

У будинку Парасковії Приходько був влаштований просторий льох, в якому в разі потреби і переховувався вдень організатор польського війська. Жінка поралась в хаті, на городі і весь час не зводила очей з будинка. Посилено, але негласно охоронявся він і жовнірами, які були перевдягнуті в цивільне. Про те, що Пілсудський перебуває безпосередньо в самому селі, знало лише кілька вищих чинів польського штабу. Вони зустрічалися лише в темну пору доби, щоб дістати певні накази, проінформувати свого начальника про все, що відбувається у прифронтовій смузі.
Про все це Дмитро Віліщук дізнався з уст своєї тітки багато років потому, коли сам підріс. За його розповідями і відтворюємо ті сторінки історії.
Облаштувавши та забезпечивши всім необхідним кілька полків легіонерів, Юзеф Пілсудський   кинув їх у бій проти добре озброєних військ царського генерала Брусилова. Полягло тоді чимало жовнірів. Бо особливо запеклими точилися бої поблизу сіл Хатки, Вовчецьк, Костюхнівка Маневицького району. Сюди нещодавно, як свідчить Волинська газета «Відомості» (№11 за 2000 р.) приїжджала досить значна група (чи не до ста осіб) із числа дорослих та юних активістів Товариства пам’яті Йозефа Пілсудського. З гордо піднятими прапорами своєї держави гості з Лодзі, Любліна, Згожа (останнє, до речі, є містом побратимом Малевич) та інших країв Польщі здійснили піші мандрівки місцями боїв легіонерів коменданта Пілсудського. Вони побували і не так званій серед місцевого населення Польській горі. За переказами вона була насипана кашкетами бригадою Пілсудського на знак звитяги бойових побратимів.
В церемонії вшанування жертв Першої світової війни, а для поляків, зрозуміло, насамперед – борців за свободу Вітчизни, взяли участь представники маневицької влади, жителі навколишніх сіл, народний депутат Сергій Шевчук, заступник голови Волинської облдержадміністрації Петро Онищук. Значимість цієї акції підкреслювала присутність на ній генерального консула Республіки Польща у Львові Вінсента Дембіцького, мав також палке бажання, за словами Дембіцького, прибути навіть сам президент Олександр Кваснєвський, одначе найважливіші й найневідкладніші справи в суспільстві унеможливили поки приїзд, тому пан консул лише зачитав особисте послання від глави держави.

Юзеф Пілсудский з легіонерами на Волині. 1916 р.

Історична довідка
У тій же енциклопедії читаємо далі про те, що Юзеф Пілсудський під час першої світової війни командує польськими легіонами. А в 1917 році стає начальником військового департаменту в уряді «незалежної польської держави», утвореної австро-угорськими окупантами в Росії в умовах підйому революційно-визвольного руху в Польщі і у зв’язку з поразкою австро-угорського блоку вступає в конфлікт з окупаційними властями. За це його у липні 1917 року німецькі власті запроторюють у тюрму. Невдовзі звідти вийшов і брав участь у придушенні революційного руху за допомогою каральних загонів. У 1926 році здійснив військовий переворот у Польщі, встановив «санаційний» режим і до кінця свого життя був фактичним диктатором Польщі.

Вертаючись до подій 1914 – 1916 років, коли Юзеф Пілсудський перебував у Верхах, інших селах нашого, Маневицького, Ковельського районів, перепитую у Дмитра Валі щука чи не розповідала тітка про свої тісні взаємини з своїм постояльцем? Мовляв, чи можемо ми разом підняти таку тему: «Верхівське кохання Юзефа Пілсудського?» (Жаль, що не володіємо поки що дослідженнями, друкованими джерелами про нього – відповідні замовлення в Польщу зроблено). «Ні, - сказав Дмитро Василькович, - про своє інтимне життя тітка ніколи не розповідала».
- Чи зустрічалися вони обоє після того, коли легіон вже відкрито виступав у бойових діях?
- Зустрічалися. Але про те мало хто знав. Та і про чоловіка її Данила нічого не було відомо, чи хоч живий.
- Діти в неї були? Де вони зараз?
- Ні, дітей тітка не мала.
- Фронт тоді покотився на Ковель і далі на захід в результаті відомого Брусиловського прориву. Ваша тітка залишилась господарювати знову сама?
- Так. Невдовзі повернувся з війни її чоловік. Він ще пережив Другу світову, помер у 1949 році.
- А про Пілсудського вже нічого не було відомо?
- Довго про нього тітка нічого не знала, аж поки у 1935 році, у травні в село приїхав автомобіль з двома жовнірами. Вони прийшли до тітки, показали її документ про те, що Юзеф Пілсудський, тодішній керівник Польщі, у своєму заповіті побажав, щоб вона провела його в останню дорогу зі смертного ложа. І вона поїхала з ними у Краків (тоді- столиця Польщі). Пілсудський вже помер ї її через почесний стрій жовнірів підвели до нього. Вона поцілувала його в чоло і руки. Була на похоронах. Їздила у місто Вільно, де було згідно із заповітом захоронено його серце (звідси родом), а тіло похоронили у Варшаві. Потім запитали паніматку (так вона говорила її там називали), чого вона бажає. Побажала, щоб завезли назад у Верхи. Тож її знову з охороною доставили в своє село. Тут дожила вона до глибокої старості, де і померла, переживши Данила Приходька лише на рік. Навіть фотографії жодної не лишилося.

                                                                               Василь Сусик